Читає: Заслужений артист України Михайло Войчук
Були собі чоловік та жінка, а у них було два сини і дочка.
От батько посилає синів орати: вони кажуть:
— А хто нам обідать принесе?
Батько каже:
— Дівка.
А дівка каже:
— Я дороги не знаю.
От брати кажуть:
— Як зійдеш на гору, так буде три дороги; на котрій дорозі стружки будуть лежати, то ти по тій і йди.
Змій бачить, що два брати їдуть і все по дорозі стружки стружжать; він узяв стружки позбирав, та й кида по тій дорозі, що до його нори.
Мати наварила обідать і дала дочці нести. Вона вийшла на гору і пішла по тій дорозі, по котрій стружки лежать; дійшла до нори, а змій узяв її та й в нору і кинув.
Брати ждали-ждали обіду та випрягли волів; волів пустили пасти, а самі пішли додому та й питають матері:
— Де ж ваш, мамо, обід?
Мати каже:
— Я ж давно вам з дівкою послала.
От вони до самого вечора її ждали; уранці встали — її нема.
Брати кажуть:
— Мабуть її той проклятущий змій узяв!
Вони одяглись та й пішли сестру шукати. Ідуть та йдуть — коли чередник череду пасе. Вони поздоровались; чередник питає:
— Куди ви йдете?
Вони кажуть:
— До змія — сестру однімати.
— Як хочете ви од змія одняти сестру, то з’їжте у мене найбільшого вола.
Вони не захотіли та й пішли. Ідуть та йдуть — коли пастух пасе овечки. Вони із ним поздоровались. Він їх питає:
— Куди ви йдете?
— До змія — сестру однімать.
— Коли хочете її одняти, то з’їжте у мене найбільшого барана.
Вони не захотіли та й пішли.
Ідуть та йдуть — коли свинар пасе свині. Вони поздоровались.
Ідуть та йдуть — коли свинар пасе свині. Вони поздоровались. Він їх питає:
— Куди ви йдете?
— До змія — сестру однімать.
— Коли хочете її одняти, то з’їжте у мене найбільшого кабана.
Вони не захотіли та й пішли.
Ідуть та йдуть — аж змій стоїть коло свого дому. Змій каже:
— Здрастуйте! Чого вас сюди занесло?
— До тебе за сестрою.
— Коли хочете свою сестру взяти, так з’їжте дванадцять волів, дванадцять баранів і дванадцять кабанів.
Вони по малесенькому кусочку з’їли та й більше не захотіли. Він їх узяв та кинув під камінь підземний.
Мати плакала, що нема ні синів, ні дочки, узяла відра й пішла по воду до криниці. Набрала води у відра, та й стала лляти у діжку. Діжка покотилась по дорозі та й вискочила у город, а вона і не побачила. Прийшла додому, виливає воду — коли діжки нема. Горохина у відрі. Вона узяла та й з’їла, а од тієї горошини уродився син. Дали йому ім’я Покотигорошко. Він росте не по годинах, а по хвилинах.
Одного разу посідали вечеряти, Покотигорошко питає:
— Чи у вас, мамо, були ще діти?
— Було у мене двоє синів і одна дочка.
— Де ж вони?
— Змій украв дочку, так сини пішли її шукати; та нема ні синів, ні дочки.
Він повечеряв, обуся й одягнувся.
— Ну ж і я тепер за ними.
Просить коваля:
— Зроби мені велику булаву.
Коваль зробив йому булаву; Покотигорошко узяв булаву, заплатив та й пішов.
Іде та йде — коли пасе чередник череду. Він із ним поздоровався; чередник його питає:
— Куди ти йдеш?
— Йду до змія — сестру однімать.
— Їж у мене найбільшого вола, так однімеш!
Він з’їв, подякував та й пішов.
Іде та йде — коли пастух пасе овечки. Покотигорошко із ним поздоровався; пастух його питає:
— Куди ти йдеш?
Він каже:
— До змія — сестру однімать.
— З’їж у мене найбільшого барана, так однімеш!
Він з’їв, подякував та й пішов.
Іде та йде — коли свинар пасе свині. Покотигорошко із ним поздоровався; свинар його питає:
— Куди ти йдеш?
— До змія — сестру однімать.
— З’їж у мене найбільшого кабана, так однімеш!
Він з’їв, подякував та й пішов.
Іде та йде — аж стоїть дім зміїв, а сестра бере з колодязя воду.
— Здрастуй, сестро! — каже Покотигорошко.
Вона йому:
— Який ти мені брат?
Він каже:
— Побачиш, який я тобі брат!
От виходить змій:
— А, здрастуй! — каже.
— Здрастуй!
Змій його питає:
— Чого ти прийшов?
— За сестрою та за братами.
— З’їж дванадцять волів, дванадцять баранів і дванадцять кабанів.
Він узяв і поїв.
Змій каже:
— Молодець! Ну, тепер чи будем биться, чи мириться?
— Будем битися! Я з тобою не хочу миритися.
— Дми тік, — каже змій.
— Дми ти, — каже Покотигорошко, — бо ти у своїм добрі хазяїн, а не я.
От змій як дунув — тік у нього став чавунний; а Покотигорошко як дунув — тік у нього став мідний.
От Покотигорошко як дав змієві булавою, так змій став по коліна в землі; ударив другий раз — убив змія. Тоді узяв його посік-порубав, на попіл перевіяв. Братів з-під каменя випустив, забрав їх і сестру та й пішов з ними додому.
Батько і мати були раді!
