Гостя випуску: Наталя Гаріпова – стендап-комікеса, сценаристка та продюсерка.
Транскрипт розмови
Наталя Гаріпова: Я коли написала там перші жарти в КВН, ти виходиш і там ти розумієш, що тут всі люди займаються гумором, то есть ти не один і ти такий: “О, це дуже цікаво, це якийсь мультивсе, де типу ї всі гумористи”. Вау! Тобто тут у всіх є почуття гумору. Тут нема левих, тут нема людини, яка не зрозуміє твій жарт. Тобто ці люди підуть на глибину жарта і ти такий: “Ого, ну тут мені подобається і ти, ну, какби затри С. Бо стендап – це час. Біль плюс час. Це формула стендапа. А це зараз типу тихо там, що ви там тут діти там 18+ или ещё что-то. Серйозно? Досі ми обговорюєм ковід. Это уже коли було. Это який ковід? Хтось має стараться прям пробіть людину цю.
Нік Лисицький: Вітаю. Я Нік Лисицький і це Архетип нації. Культурний проект, який досліджує основи української національної ідентичності. Якими ми були, якими стали, яки ми маємо та можемо бути. Відповіді шукаємо у фольклорі, а також у розмовах з яскравими представниками нашої нації. Сьогодні наша гостя стендап комікеса, сценаристка та продюсерка Наталя Гаріпова. Привіт, Наталю.
Наталя Гаріпова: Добрий день.
Нік Лисицький: Кожен випуск нашого проекту присвячений певній цінності, характерні для української нації. І сьогоднішній випуск присвячений темі, яка тобі близька – це почуття гумору. Власне, гумор українців. Готуючись до кожного випуску, ми аналізуємо фольклор. Е, І наша фольклористка Марина Демедюк пише невеличкі науковопопулярні есе про те, як та чи інша цінність представлена в українському фольклорі. І зараз я тобі процитую певну думку, яку ми сформулювали. Почуття гумору глибоко вкорінене в народній культурі та проявляється в усіх фольклорних жанрах від коротких анекдотичних оповідей до народної жартіливої пісні і казки, а також у щоденному житті та обрядах. Феномен українського сміху є унікальним та динамічним культурним явищем, що поє традицією та інновацією. Наталю, а що таке гумор для тебе?
Наталя Гаріпова: Ну, для мене, для мене це взагалі спосіб існування. Е, для мене гумор – це спосіб вираження того, що думаю, що мені подобається, не подобається. Це спосіб зняття напруги, це спосіб виживання був мене, як дитини, наприклад, в складних стосунках в родині. Е-е, і так само залишився зі мною бо я можу гумором округляти обставини. Плюс для мене гумор – це моя професія, бо я професійно займаюсь гумором все своє життя. Е-е, і це те, на чому побудована, в принципі, близькість з людьми для мене і вообще мій день. Ну, тобто якщо в дні я не можу ні з ким посміятися, то есть, наприклад, я там одна вдома і я, наприклад, не не дивилась ко медію сьогодні якусь і я ні з ким не посміялась. В мене реально начинається щось таке типу відчуття, що щось щось іде не так, щось не по плану, тому що мені завжди треба е мінятися е-е жартами мінятися енергією і жартувати. М це прям як дихання для мене. І якщо чуть-чуть я завмираю в цьому, то в мене сразу йде откат і мене мені здається, що типу як приближається щось страшне і тому подібне.
Нік Лисицький: Як в дитинстві твоєму проявлялося це почуття гумору і чи ти більше смішила інших, чи сміялася сама? Як це відбувалось?
Наталя Гаріпова: Ну от я, наприклад, зараз можу порівняти з дитинством моєї дитини, е, і своє дитинство, бо я бачу, що у моєї дитини це почуття гумору, воно не для виживання, а просто для кайфування, бо вона дуже багато смішить мене, багато сміється. Зараз вона, наприклад, ми їдемо в таксі і она: “Мам, я вже розселіла четвертого таксиста”. Тобто я їй важливо веселити, бо вона бачить, що я, ну, веселю і вона думає, що так всі люди живуть, то есть що у всіх є почуття гумору. І, е, в мене було трошечки по-іншому. В мене взагалі я не я не сильно жартувала в дитинстві. І я думаю, що це навпаки така травма була така в дитинстві, що мені прийшлось типу почати типу как зглажувати кути. Е, і там прийшла прийшов жарт. типу на допомогу. Тобто я десь якимось там методом зрозуміла, що жарт може спасати ситуації різні.
Вот. Ну і понятно, я там приймала участь в якихось там гуртках і там в нас була, понятно, був КВН, плюс були якісь екологіч конкурс агітбригад екологічних. І я там була як сценарист, як там главне И мы придумывали от як подать те, що нужно висаживать дерева. І я завжди чомусь думала, ну, то есть на само в дитячій голові народились, що нужно додати жарта туди. То есть от коли додаш туди жарти, то люди звернуть увагу і почнуть слухати. А якщо просто говорить, що нужно висаджувати дерева, то ніхто слухати не буде. І по факту якось інтуїтивно я сама до цього прийшла, але воно так і є. То есть зараз, наприклад, якщо послухати TED Talkks, як презентувати себе, як презентувати якусь ідею. Перше, що треба зробити – це зробити акцент на собі, як пожартувати.
Ти зразу розполагаєш аудиторію, знімаєш нервову напругу і тому подібне. Тоді це було достатньо інтуїтивно. І я писала, коли реферати, я завжди вставляла жарти. То есть я переписувала по факту реферати з книжки, але розставляла так жарти, щоб не втрачати аудиторію. І це я зараз розумію, що я совершенно случайно це робила, але е Ее якось воно отак от вибудувалось тим, що потім я в якийсь момент зрозуміла, що я можу і писати жарти. Мені це подобається, я це люблю, я відчуваю паток, коли пишу жарти. Е-е, значить, це точно мій шлях.
Нік Лисицький: Ось. А коли ти відчула вперше ось цей момент, що я можу розсмішити залу, не одну людину, а всю залу розсмішити?
Наталя Гаріпова: Ну от опять таки у нас були екологічні експедиції і ми в цих експедиціях у нас завжди кожен вечір були якісь події там біля вогнища і ми там розповідали якісь історії там або ставили якісь сценки і оцей сміх от мені він дуже подобався що как будто би ти коли чуєш сміх ти ти подобаєшся людям і оце е і це вообще травма всіх коміків нам нужно всім подобатися і от оця травма допомогла ее стати зрозуміти що от мені подобається коли люди сміються Це цікаво. І потім, е, кожен виступ ти додаєш смі сміх, додаєш, додаєш, додаєш, додаєш і потім він тебе кудись приводить.
То есть в мене там спочатку це був КВН. Я коли написала там перші жарти в КВН, ти виходиш і там ти розумієш, що тут всі люди займаються гумором. То есть ти не один і ти такий: “О, це дуже цікаво, це якийсь мультивсе, де типу всі е гумористи Вау! Тобто тут у всіх є почуття гумору. Тут нема левих, тут нема людини, яка не зрозуміє твій жарт. Тобто ці люди підуть на глибину жарта і ти такий: “Ого, ну тут мені подобається”. І ти, ну какби затримуєшся. Далі уже там були різні комбінації, як там я сама з собою працювала. Спочатку я була в команді, потім в нас були там комедійні різні проекти, потім я зрозуміла, що мені круто, коли я сама е жартую, коли Мені не треба узгоджувати ні з ким мої жарти.
Тобто я сама знаю, як має відбутись жарт. І якщо буде хтось ще, він може мені завадити, я буду хвилюватись за ту людину, як вона це зробить. А-а за себе яби сама за себе хвилююсь, якщо я облажалась, я облажалась тільки я. Ніхто мені не е ні на кого скинуть уже, типу тільки ти. Вот. І там далі я уже почала сама е-е писати жарти. І потім я зрозуміла в якийсь момент, що є стендап, де, в принципі, люди самі жартують свої прям думки. То есть не треба образ для цього. То есть так раніше я в образах жартувалаі там тоді ще було ВКонтакті я викладувала різні думки іронічні і е там збирала якісь лайки і таке думаю: “Блін, це круто, хто би мені за це вообще платив?” То есть думки зро з іронією. Ну що, куди ти їх вставишь? Ну то есть в всякі телевізійні форматы, там должны лобовые жарты, прямі и достатньо прості. Вот там на тоненького это нужно ещё дорасти до цього. Ось. Але, да, але все вийшло в мене. Слава Богу, з’явився стендап і з’явився такий жанр. Він докотився до України. Вот. І там уже я жила, просто вже варилась в своїй екосистемі, що мені цікаво розповідати і що мені треба передати людям, що мені боляче, що з чим я не справляюсь і тому подібне. І все це було в моєму стендапі. І все це стало моїм таким проявом себе сами самим основним.
Нік Лисицький: По факту архетип нації створюється за підтримки українського культурного фонду і виходить у різних форматах. Тож обирайте, який вам до вподоби, слухайте, диві Дивіться, читайте наші випуски, а також діліться думками в коментарях, адже у цьому проекті важлива кожна думка. І звісно ж, підписуйтеся на наші канали та сторінки, щоб не пропустити нічого цікавого. Всі посилання в описі до цього випуску. Ти вже доволі давно і в стендапі, і взагалі в гуморі. Які теми чи
Наталя Гаріпова: і в житті?
Нік Лисицький: Достат да давно. Які теми чи образи ніколи не старіють і завжди працюють? Чи можеш зробити висновки певні образи або теми? Ті, які завжди смішні, завжди викликають відгуку аудиторії.
Наталя Гаріпова: Ну, теми завжди стосунки. Типу у всіх людей є стосунки. Хтось хоче покохати, хтось кохає, хтось втомився кохати. Е-е, у всіх є діти практично. Ну, то есть там, коли цільова аудиторія постарше, то у всіх є діти. Це теж завжди цікаво. А-а, і понятно, основні питання, які там хвилюють. Там, наприклад, якщо це жінка, то завжди смішно, коли вона рефлексує з приводу, як вона виглядає, тренди, а-а, тренди якісь духовні, е, там практики, ще щось, коли все це проходить через якусь таку рефлексію, ее гумор, це завжди дуже цікаво. Так само у чоловіків своя історія. Вот.
Ну, і те, що цікаво всім, це це там сенси, ее те, що є нашою там базою і ну розмірковування з приводу того, що там, наприклад, демократія, да, або там, а-а, волелюбність. Ну, волелюбність, не знаю, наскільки часто люди обсуждають волелюбність, але є якісь історії, які людям цікаво там порозмінати, там стосунки поміж країнами, да, е-е, минуле, майбутнє, е-е, щось таке, що про що насправді люди говорять на кухнях. Ну, в стендапі має бути те, про що люди говорять, але іноді бояться сказати це вголос.
Тобто, наприклад, ее стендап – це ж має бути завжди трошечки на грані. То есть, по-перше, на грані для тебе, бо ти маєш бути супер чесни собою. І там, а, наприклад, там перший перший мій стендап, з яким я виступала, був про те, що я не відчуваю себе сексуальною. Але багато людей такого не можуть сказати вголос, ее, що вони там не відчувають себе сексуальною іли там приховують від себе щось іли там в останньому стендапі в мене е пробіда під час війни і про стосунки в парі, коли ви 10 років разом, а про те, що е- які типу ее сучасні діти, наприклад, тобто те, що ми по факту не можемо сказати там дітям, що вони типу, ну а в стендапі ми можемо про це сказати, тому що ну ми це відчуваємо. Ми відчуваємо зміну таку, що наші діти типа за запещені нашою любов’ю. Ми дуже боїмось нанести їм там травми такі, як были у нас. Тому ми їх там так сильно любимо, що можливо це буде теж травма, яку вони вже будуть пропрацьовувати у себе і розповідати про це в своїх стендапах.
Нік Лисицький: А чи є теми, на які не можна жартувати, на твою думку?
Наталя Гаріпова: Ну, е, болючі теми і теми, до яких людина не має відношення. Тобто часто це відбувається там Наприклад, якщо людина не військова і людина жартує про те, що відбувається на війні іменно е там в з військовими, то е одразу це зрозуміло, що так не не має бути, бо якщо ти не на війні, ти цивільний, то ти маєш жартувати про щось цивільне, е те, що стосується твого життя конкретно твого, бо стендап – це стендап про себе. Вот тому що це завжди оцінка чиї когось, е-е, до кого ти не маєш відношення. Е-е, також є болючі теми, бо стендап – це час.
Е-е, біль плюс час, це формула стендапа, коли біль проходить, там, наприклад, коли, е-е, близнецы, коли в Близнецы врезались самолти 11 вересня, ніхто не міг подумати, що про це колись будуть жартувати. Але ми зараз бачимо в Сімпсонах, і де завгодно, і у стендап-комікав є жарти про 11 вересня. Тому що час прийшов. Час прийшов. Нам всім це треба переосмислити, то есть прийняти, прожити цю цю біль і вийти з з цього болю переможцем. А переможець – це хто? Хто перемагає? Хто над. А над – це коли ти вже пожартував про це. Ось. Тобто про про війну теж будемо жартувати, але коли вона закінчиться і пройде якийсь час? Зараз можна жартувати тільки про те, що ми проживаємо зараз під час війни. І саме ти Ось. Ну і, наприклад, да, от якщо от у мене хтось там в родині хворіє на якусь хворобу, я можу про це жартувати, якщо в мене не потому що це моя біль.
Нік Лисицький: Угу.
Наталя Гаріпова: І я жартую про себе. Якщо я просто вдруг начинаю про якусь хворобу жартувати, то типу з чого вдруг? І це стає бо бол боляче іншим людям, які про це пожартували. А якщо я жартую про цю хворобу, А в мене в родині хтось цим хворіє. Ну, наприклад, там, как папа в мене там хворів на рак. Е, я можу про це пожартувати, тому що це мої стосунки з папой. І, можливо, комусь стане від цього легше, що ти можеш про це дійсно пожартувати. Ну, тому що це знімає опять-таки напругу і високий рівень напруги, коли особливо там ця хвороба.
Нік Лисицький: Угу.
Наталя Гаріпова: А-а, як на мене, оце основне, типу, з чого не можна жартувати.
Нік Лисицький: Вміння пожартувати над собою. Це така, ну, певна сила. Треба мати силу, щоб жартувати над собою.
Наталя Гаріпова: Треба мати впевненість. Ее, взагалі я зрозуміла з часом, ее, що, е, якщо в мене є люди, з яких я не можу пожартувати в оточенні, значить, це людина уже не моя. Ну, тобто я уже з нею закінчую якось стосунки, тому що получається в нас рівень напруги такий, е, що я не можу жартувати. То есть ця людина буде ображатися, значить, це уже не дуже доросла людина. і не дуже співпадає зі мною по цінностям, значить, типу ми прощаємось потрошечки. Вот. Аа так, ну так само я постійно жартую над собою. І в принципі там мій концерт там це півтори години жартів саме про мо про моє життя. Ну вот про мою дитину, там про мою родину, все, що стосується мене. Тому, звісно, самоійронія – це вообще дуже велика, да, сила. І якщо у людини нема самоійронії, значить там треба дуже дуже багато що працювати всередині.
Нік Лисицький: І взагалі ось український фольклор, він характеризується тим, що наш гумор і наші жарти, вони зазвичай доволі самоіронічні такі.
Наталя Гаріпова: Так, так, так. Ну і насправді от, наприклад, співанки, да, хтиві співанки, вони ж показують насправді наскільки українці легко відносились до всього такого зованого, там до сексу, до поцілунків якихось петингу і тому подіб. Це було настільки легко тоді, раніше, тому воно і відобразилось в цих співанках. А це зараз типу от тихо там, що ви там тут діти там 18+ или ещё що-то. Ти раніше це ж ну какби частини нашого буття. Тому як можна це приховувати, чи там розрішати про це думать тільки після 18. Хоча ее там, наприклад, ее там збудження у дітей уже в в 10 років. там з’являється, наприклад, ее то до 18 їм що делать з цим? Тобто просто прятаться, думать, що це сором там или ще що-то. А в українському фольклоре було дуже багато і там, ну, там цих співанок. От в мене друг є Дмитро Мазуряк із гурту Казка, який зараз в культурному десанті. Ее він може співати ці співанки ее годин 10 поспіль і вона ні одна не повториться. Це от стільки є співанок, е, у у нас і вони всі просто і це супер крути. Це ж теж знімає всю напругу з приводу цієї цієї теми. Вот так. Дуже жалко, що воно трошечки втратилось, але я дуже маю надію, що у нас є артисти такі там, як Павло Гоц, Дмитро Мазуряк, що вони будуть повертати трошечки це все в наш сучасний світ.
Нік Лисицький: Ти свого часу стала першою з українських стендап-комікест які організували власний тур.
Наталя Гаріпова: Так, так, так.
Нік Лисицький: Що стало для цього тоді поштовхом?
Наталя Гаріпова: Ну, я, в принципі, тоді ее зрозуміла, що в мене є типу матеріал. І в мене тоді були директора ее євреї. Е, це їх типу клічка були євреї, е-е, Волковінцеві брати. І ми зробили мені такой великий концерт. Тоді ще ніхто не робив именно сольних концертів.
Нік Лисицький: Угу.
Наталя Гаріпова: А це не, ну, ми не тримали спочатку це як сольник. Ми такі є багато матеріалу, є година матеріалу, давайте його типу зробимо і запишемо на камеру. Ми зробили, записали на камеру, потім такі так: “А в чому проблема? Типу можна ж випу виступити у всіх місцях, де я вже виступала, як там хедлайнер по 15 хвилин. Так виступить з ци години, ну, може там не година була, може там було 50 хвилин, 50 хвилин матеріал”. Ну, такі, блін, класна ідея. І і тоді ми вирішили типу зробити цей тур і Е, я тоді пам’ятаю, що тоді вообще таке ніхто не робив. Ее, було прев’ю до тура, то естьсть там було відео м таке дуже смішне, дуже пафосне, таке жирне відео, е, яке анонсувало про цей тур. Ми його знімали в павільйоні на камери з тележками і тому подібне. Це все типу мої друзі були, які просто скинулись. Кто-то оператор принёс камеру, там была тележка, у моего друга была студія. І ми отак от зняли, всі мої подружки там з зі мною з знімались, зробили мейк костюм і тому подібне. І а- було таке дуже круте відео для цього туру. І от був перший, собственно, тур. Е, вот.
Нік Лисицький: Чи пам’ятаєш ти якийсь свій виступ, який ти вважаєш невдалим і що ти з нього ви винесла для себе?
Наталя Гаріпова: Ну, невдалі, ну, насправді вони були, звісно. В основному це було на корпоративах. Е-е, бо корпоративи – це вообще не місце для стендапу. Но коміки туди ходять, тому що це гроші.
Нік Лисицький: Угу.
Наталя Гаріпова: Е-е, так як типу в принципі за комедію не так багато платять, коли ти там виступаєш там п’ять коміків, ви приходьте в бар, там не виступаєте і там вам дають там 2 3,000 грн. Тобто пофа мені 2,000 грн – це типу приїхать і уехать на таксі, типа в па в посёлок, там де я зараз живу. Ее тому тобі по факту треба корпоративи. Корпоративи там ну платять. живі гроші, але вони дуже складні, тому що на корпоративах люди приходять святкувати своє якесь свято особисте. Там не якщо это коллеги, то они нарешті все набухались і їм цікаво, як хто буде пить там то подібне.
Їм вообще не цікаво, що відбувається на сцені. Так само типу де весілля і там дні народження, там де є алкоголь, там уже не цікаво розмовний жанр. Якщо це не якийсь типу розмовний жанр, який підігрі ває. А так типу просто розказати там про моє життя. Ну кому це цікаво на корпоративі. Ну якщо це там, наприклад, самі офігенные корпоративи це були девишники. Вот девишник, да. От на девишники стендап супер просто. Я вообще я дуже люблю вообще жінок. Я дуже люблю жіноче коло. Мені дуже легко з жінками працювати, тому типу от супер обожнюю дівішники. Супер. Всі інші корпоративи, чесно не дуже сильно люблю. Як ти ставишся до думки, до речі, от що до жінок комікес аудиторія ставиться більш скептично, ніж до чоловіків? Є таке?
Наталя Гаріпова: Ну, мені мені кажеться, що вже давно такого немає. Типу так було на початку, коли я ще тільки от починала і тоді, да, тоді О, підтримайте, зараз вийде дівчинка там і взагалі там а дівчину пряталі десь от логлайн, коли вистраюваю там от хлопець, хлопець, хлопець, отут дівчинку от можна от якраз люди вийдуть перекурить і потім там хлопець, хлопець, хлопець. Зараз звучи тако Немає зараз. Типу, ну, вон Лєра Мандзюк збирає жовтневі, Настя зухвала в неї тури Європою, країною, де повні зали. Ее купа дівчат, які зараз вже займаються і які ще прийдуть і будуть. І вони прийдуть уже не за слабої позиції, а уже з сильної позиції. Тобто от, наприклад, я анонсувала зараз перевірку матеріалу, де буде Настя Коротка, Даша Білоцерковець і Інна Гардеєва. Так, у нас за 7 хвилинку пі купили всі квитки, а там будуть тільки дівчата. Ну, в ло в логлані. Тобто зараз взагалі ее взагалі не ну не можна порівнювати. І взагалі стендап – це вообще така історія, що оцінюється тільки смішно чи не смішно. Неважливо, мальчик, це дівчинка, там, е-е, е хто завгодномішним, але токсичним таким, що руйнує?
Наталя Гаріпова: Звісно. Та гумор – це агресія вообще. Типу, ну, гумор – це агресія і тому просто десь вона в балансі, а десь вона перегибає. Якщо є там пасивна агресія, дуже легко упаковать, типу в жарт пасивну агресію. Це типу Не завжди приємно, наприклад, почути. Вот є чисті жарти, добрі жарти. От, наприклад, у Васі байдака, в нього добрий, чистий стендап. Е-е, слава Богу, хоть мариться почав, типу, іначе можна було вже в лік світих туди кудись. Ее, але типу, ну, от Васін жанр він дуже складний, тому що це чистий, добрий стендап, добрий гумор, складніше всього писати. Там, где ты нікого не обсираєш, там, де ти нерсаешься через белызни, там где ты не материшься в связке, там, где я пришёл туда, б****, вот там, где вот нет вот вот этого всего, це дуже складно, що нужно багато працювати над собою. Вот. Е, тому я от дуже ціную чистий гумор. От, наприклад, Антон Тимошенко, в нього політичний гумор, але вон теж витримано, типу, достатньо інтелігентна. І, е, мені це теж дуже до вподоби, коли витримується чистота жанра.
Нік Лисицький: Чи був момент в твоєму житті, коли ти хотіла кинути гумор?
Наталя Гаріпова: Так, я декілька разів уже уходила типу зі стендапа. Ну, просто тому, що там, наприклад, я не могла заробляти гроші, мені треба було заробляти гроші.
Нік Лисицький: Угу.
Наталя Гаріпова: І мені давали складний проект. Я об’єктивно розуміла, що я не зможу і виступати, і писати і серіал в такій жорсткі дедлайни. І я вибирала гроші Тому що, ну, типу я там сама жила, мені треба було себе забезпечувати, платити за квартиру, їжу, одяг і тому подібне. І я собі просто уходила із стендапу там на рік. Потім какой-то момент я дивилась така, думала, що я ще роблю. Чим ти займалась?
Наталя Гаріпова: Ну, я писала серіали.
Нік Лисицький: Угу.
Наталя Гаріпова: І я думаю, на що я це пишу? Кому за вообще? Я прям розгублена в якийсь момент така. А чому я рік не займалась тим, що я люблю. Я уходила уже из серіалов і приходила в комедію і знову типу починала там працювати на себе. І так само от, наприклад, коли почалась війна, е, спочатку, ну, ми, ее, виїхали з країни, жили в Берліні і там я робила, е, за кордоном всякі виступи, там, благодійні концерти, там, “Доброго вечора, ми з України, великі концерти”, плюс окремі там тури по комедії, там з Дантесом, е-е, з Юрий Карогодіним, е-е, Були різні, різні різні концерти, концерти, концерти. Але потім, коли я приїхала в Україну, в мене я була настільки ротоптана всередині е війною, депресією, складністю виживання і тому подібне, що я не писала стендапи і я уйшла в продюсування і сце і і була сценаристка і працювала там на когось.
Ее вот і так само я не тоді я в мене не було сил виходити щось до людей, казати їм. Е, А-а, вот, тобто я теж знову тут пішла. Ну, я знову повернулась. Ну, є просто життя довге і е всё время можна приходить, уходить так як ти відчуваєш. Ну, ти завжди різний сетг. Ти не завжди в тебе в тебе є що сказати. Краще по-чесному отойтиі не выходить просто так. Ну, просто так росказывать щось непонятне. Ну, тобто те, про що ти не знаєш, выковирювать якіто жарти. деть над ними биться, типу, якщо тобі нема що сказать.
Нік Лисицький: Угу. Гумор, коли ти його створюєш, це може бути таким певним пропрацюванням своїх певних е болів, страхів?
Наталя Гаріпова: Ну, звісно, це психотерапія. Гумор – це психотерапія. Що ты вообще можно вообще ничего не выдумывать. Идёшь на терапию и на терапии выясняешь, там я там, наприклад, не впевнена в собі. От тебе посилка. Вот тобі можеш уже написати 10 хвилин матеріала, типу я не впевнена в собі или там м вважаю себе недооціненою там или там ещё що ну все, що завгодно, що там ти на терапію у себя нарош про себе, ти можеш іти і писать жарти. Із цих жартів ти знімаєш напругу типу з цього твого стану.
Нік Лисицький: А чи правда, що взагалі от люди, які смішать інших, вони всередині часто сумні?
Наталя Гаріпова: Ну я точно ні. Ну я дуже весела людина. Мені я кайфую від життя. Я люблю це життя. Я Я люблю дурячице. Я люблю дітей, проводити з ними час. Я вообще люблю хагата, люблю веселі компанії. Е, типу, ну, я халерик, ее, я, ну, не та людина. Хоча є багато людей, які дійсно пишуть жарти, как будто, ну, їх, ну, от що-то всередині заставляє це робити. Ну, вот у них получаються смішні жарти. Вони від цього, наверное, іще цікавіше, тому що вони м Это как будто бы из болі роблять жарти. Вот. І звісно, у мене так само дуже багато проблем, як у всіх, ну, всередині. Е, але я більше типу з тих людей, які вважають це життя прекрасною пригодою. Тому мені цікаво жити і цікаво придумувати щось веселе, типу про це життя.
Нік Лисицький: А чому, на твою думку, ось українці навіть в такі, ну, трагічні часи теж доволі багато жартують, продовжують жартувати.
Наталя Гаріпова: Так, це ж, ну, логічно. В самі складні часи, що і ще більше жартів.
Нік Лисицький: Угу.
Наталя Гаріпова: Тобто м там що не відбувається зразу там вибух мемів на на уже не наступний день, а в цю секунду. Там, наприклад, я пам’ятаю, це було дуже смішно, коли цей безпілотник залетів на територію Польщі і Лачин пише: “Блін, не тільки прокинувся, а уже типа пропустил всі меми”. про безпілотник, типа, я в Польщі, я не вірю оці всі, говорить: “Коли ви це встигли?” А безпілотник реально залетів в 3:00 ночі і уже до 8 ранку вже була просто нереальна кількість мемів. Тобто нам нужно постійно жартувати, про ділитись жартами. Чому сечас меми так популярні? Типу людям хочеться ділитись чимось смішним, типу когось веселити. Особливо, якщо цей ще й досвід, який ти проживаєш зараз, не американський стендап, де Они досі про ковід жартують.
Ну реально, вот я дивлюсь сейчас останні концерти, думаю, серйозно, досі ми обговорюємо ковід? Це уже коли було який ковід? Типу в них там, ну, менше проблем е глобальних таких. Звісно, у всіх є свої проблеми, як життя і тому подібне, але у нас є набагато більше точок, де ми можемо е з пофіксіть, що це там, наприклад, абсурд, да? Ее Ну, часто ми кажемо: “Боже, який сюр, сюр, сюр”. То есть там то, що зараз українські військові вчать закривать небо в Європі, над Європой. Хоча типу ще там 3з по роки тому назад ми голи: “Закройте небо, закройте небо”. Це ж сюр і в цьому сюрі тобі, ну, що остається робить? Жарти про це писання, жарти про цей сюр, типу, про цей абсурд.
Нік Лисицький: Чи можна вважати, що гумор часто стає таким свого роду прикриттям, щоб насправді уникати глибоких розмов або саморефлексії?
Наталя Гаріпова: Ну, десь, думаю, так, десь е так. Але це залежить від людини. Якщо людина готова йти далі, вона може жартувати і на глибокі дуже теми. Вот. І не знаю, то есть хтось, звісно, ховається за гумором. Е-е, але це ж завжди видно. Якщо ти доросла людина, то ти розумієш, що ця людина, вона зараз ховається, чи оця людина так жартує. І ви можете разом поговорити на глибокі теми і по самим посміятися разом з глибоких там.
Нік Лисицький: Нагадую, що сьогодні в студії проекту Архетип нації ми говоримо про почуття гумору з Наталою Гаріповою. Тоді глибоко філософське питання. Так. В чому сила гумору?
Наталя Гаріпова: Сила гумору. Сила гумору в те, що гумор а-а ділить людей на тих, хто розуміє його і ні. Е-е гумор – це все ж таки чи Е, це все ж таки можливе, можливий справжній гумор можливий тільки у інтелектуальних людей, які начитані, які обізнані м і тому подібне. І він також ділить ее людей на тих, хто просто примітив примітивний гумор і гумор трошечки складніше. Е-е і гумор він завжди ні-ні, вот вот що хотіла сказати. І ще Гумор, він просто робить життя краще. Тобто людина посміялась і їй стало легше. Людина посмія, ну, як кажуть, що типу сміх продливає, типу життя, так це так і є. Бо коли ми сміємося, ее все тіло працює, глибинні мишці і тому подібне. І ми відчуваємо радість.
Е, тобто, звісно, злі жарти тут вообще типу не поряд, але, наприклад, людина дивиться серіал Друзі і сміється. І оцей сміх вот він ее виникає. Це уні унікально, що людина засміялась. Іли, знаєте, є люди, які смотрят комедію і і во так вообще нічого з ними не відбувається. Але оця спроможність типу посміятися, зробити собі хорошо, тому що це тобі смішно, це і відрізняє е-е це, знаєте, є от сльози, вони типу кортизол виходить через сльози, а сміх запускає всі там програми, там всі гормони, там дефамін, серотонін і тому подібне. І е-е це дуже круто, що по факту для того, щоб оздоровитися, тобі не треба їхати там в санаторій. Тобі можна просто сходити на концерт стендапу або включить смішний серіал, там Тедласо, добрий, смішний, інтелігентний гумор, від якого тобі точно 100% стане краще. У цієї фрази, до речі, про те, що гумор подовжує життя, там ще є продовження, що тим, хто смішить, укорочує.
Нік Лисицький: Тим, хто смішить.
Наталя Гаріпова: Ну, там же типу про те, що раніше там, якщо ти якось не пожартував, то от тебя там шута могли скормить собакам. То есть я думаю, що це поговорка оттуда. Що були ж ці театри, де висмеювали короля там і то подібне кукольный. Там же они всі теж на гумору були побудовані. І звісно это були не е ліцензіровані ці театри і коли їх ловили, то могли і на вісільцо відправити. Вот зараз уже, конечно, трошки легше з цим.
Нік Лисицький: Трошечки легше, да. Не обов’язково на вісі лицо. Які, ну, взагалі риси українців, як як людей проявляються в тому, як ми жартуємо або як ми сміємося?
Наталя Гаріпова: Ну, мені здається, що ти вообще українці готові с хохотать. Ее, але м М, якщо от брать, згадай, там, наприклад, в село приїжджаєш, там, в принципі, на застолях, там всіх охочуть і тому подібне. Але якщо взяти і порівняти, е, менталітет, наприклад, американців і українців по відкритості до гумору, то є різниця, е, що, наприклад, українці от приходять на концерт і вони думають: “Ну, давайте рассмешите меня, удивите меня, ти Бо хтось має стараться прям, щоб людині, щоб ця людина пробіть людину цю, то есть там сти шлях, е, з кіркой пройти людина має до того, щоб людина посміялася.
В Америці, е, то есть ми, я була в Ле в одному із самих самих старо старовинних стендап-клубів. Там люди приходять заряжені на с. Е-е, ось, ее, а гумор якраз про, ну, від критість. То есть, коли ти там відкритий, то ти приходишь і хохочеш на концерт. Якщо ти закритий, то ты приходишь и в кінці говоришь: “Не, ну было смешно, конечно. Ну не всё, ну не всё там”. Или или начинают там говорить, что насправді, коли де було смішно, а вот это вот уже вообще не то. Тобто, ну людина ж сама обирає сміятися чи ні. Я, наприклад, пам’ятаю, що коли я ще була в ком’юніті стендап Встенп. І ми виступали там кожні вихідні постійний. Я чула шутки ребятка, які виступали, ну, їх мільярди разів. То есть одні одні ті же жарти я чула на кожному концерті.
Але в мене там були любимі там жарти или в цей раз он трошечки по-іншому подав інтонаційний і мені все одно було смішно. Тобто, ну, це смішний жарт, він працює, це хук, він буде смішний і ще раз насправді. То есть не то, що там повторена жа Повторений жарт не буде смішний. Якщо це анекдот там за столом і батя розповідає кожен раз один і тот же анекдот, да, це буде не смішне. А якщо це комік і на концерті публіка різна, все різне, сетін різний, цей жарт все одно по-різному працює. Якщо ти відкритий, то ти можеш хахатати.
Нік Лисицький: Е, ти згадала, що от у нас на застіллях у нас, ну, весело. На концертах ми очікуємо, що нас розвеселять. Наштовхує на думку, що ми в своєму колі ми відкритіші, ніж коли ми десь не в своєму колі серед чужих людей.
Наталя Гаріпова: Ну да, типу це вообще така, думаю, травма минулого тримати обличчя. Тобто тримати обличчя треба постійно чомусь, кому для кого непонятно. Вот. А коли ти вдома, то ти вже такий типу там можеш і напитися там і що. А на людях нужно тримати обличчя. Там Гоша, більше не пий. Все, хватит. Смотри, люди дивляться. Вот. А дома Гоша может нормально напит. и ползти потом до кровати, потому что он дома. Вот такой самообман трошки.
Нік Лисицький: Ну, це як одна з цінностей, до речі, для українців. Це загально визнано, що одна з цінностей – це сім’я, родина. Тобто ми піклуємося про свою сім’ю. Для нас важлива родина і відповідно ми в родині можемо бути трошки іншими, ніж назовні, трошки більш відкритішими і там по-інакшому себе поводити, тому що тут всі свої, а якщо там поруч не свої, то від Відповідно, от, а що люди скажуть? Треба тримати обличчя.
Наталя Гаріпова: Напевне, не знаю. В мене не так. Я типу в мене в родині мама не то що прям жартує. І коли я жартую, вона не розуміє моїх жартів. Тому я типу в мене немає мотивації жартувати вдома, коли ми зустрічаємось. А з братом теж така сама історія. А от друзі, це ти це моя це родина, яку я уже обрала. по тому, яка я.
Нік Лисицький: Угу.
Наталя Гаріпова: А не базове налаштування, які там були ізначально. Вот. І з друзями там уже дійсно я можу бути. Але просто прикол в тому, що от коли ти з друзями є дуже близькі тобі по духу і по гумору друзі, і там ти можеш бути дійсно м більш м жорстки в жартах. Такі жарти, коли такі практично как будто ну гієни над трупом. Вот та отакі жарти. Е, і ви будете хахота з цього, але, е-е, це там на, наприклад, дуже погані жарти, ну, допустим, дуже чернушні, але вони ваше внутркові, вас ніхто зараз не чує, ви жартуєте і вам стає легше і ви відпускаєте щось накопичене глибоко всередині себе з приводу чорних жартів, тому що, ну, какби у нас дуже багато чорного відбувається в житті і це обов’язково теж, насправді пропрацьовуть, але не зі всіма можна жартувати такі жарти.
Нік Лисицький: А як ви отримувати межу. Ось ми говорили сьогодні про добрий гумор і не дуже добрий гумор. І ось є певна межа між добрим гумором і висміюванням, наприклад. Як отримувати ось цю межу і чи це залежить власне від людини, яка смішить і створює гумор? Чи є якісь там рекомендації?
Наталя Гаріпова: Я не знаю. Ну, добра людина ніколи не буде висміювати іншу людину просто от і всь. Типу.
Нік Лисицький: тобто це від людини залежить.
Наталя Гаріпова: Ну да, звісно. Типу зла людина буде висміювати. Це ж завжди типу невпевнені. в собі. Ну, навіть може бить, ну, злость з’явилась після невпевненості. Ось. А так просто від людини.
Нік Лисицький: Чи погоджуєшся ти з тим, що гумор – це зброя?
Наталя Гаріпова: Ну так, так. Ну, тому що ми ж захищаємось, ее, захищаємось від психологічних розладів, захищаємось, ее, це наш така подушка безпеки, коли весь світ, ее, занепокоєний про нас, про українців. А Ми такі, а ми тут, у нас тут мільярд жартів про беспілотник в Польщі.
Нік Лисицький: І що ви нам зробите?
Наталя Гаріпова: Это наша подушка безпеки, на которую нам не страшно падати, на почуття гумору, яке нас просто підтримує.
Нік Лисицький: А чи існує ризик, що гумор може перетворитися на пропаганду або використовуватися в цілях пропаганди? Чи можливо
Наталя Гаріпова: чи пропаганда чим погана?
Нік Лисицький: Е, залежить яка.
Наталя Гаріпова: Ну вот, ну пропаганда, е Там, наприклад, м виховання. Супер. Пропаганда. Е-е, я не знаю, яка пропаганда. Пропаганда з предохраняться. Супер. Ну, тобто люба пропаганда, гумор там класно спрацює. Якщо, е, соціальні ролики будуть з гумором, це класно спрацює. Е, соціальні ролики, які будуть про інклюзивність з гумором, це класно спрацює. ролики, де буде типу як правильно спілкуватись там, наприклад, з людиною з інвалідністю або з ветераном, а-а, з гумором. Це тож теж гарно спрацює. Вот чого пропаганда? Всі так бояться слово пропаганда, але насправді, що таке пропаганда? Пропаганда, е, української мови, да, в Україні. Ее на це практично ніхто не виділяє гроші, але це те, що нам треба зробити в Україні. А а це Ну, це прям то, що нам точно треба, тому що в цій пропаганді нам нужно не тільки е базові, нам нужно всі глибокі мишці всередині там затронути, щоби воно начало працювати. Ну, якщо хтось буде цим, конечно, займатись серйозно.
Нік Лисицький: Я тобі дякую, що ти, до речі, звернула на це увагу, що пропаганда слово, яке може мати два значення і позитивне, і негативне. І можна це сприймати і в позитивному ключі, і шукати можливості саме робити пропаганду на позитив і в тому числі через гумор.
Наталя Гаріпова: Так, ну звісно. Ну пропаганда – це просто слово, просто його как-то демонізували. Тому що, ну там, я не знаю, то есть зараз, в принципе, весь контент делится на пропаганду і антипропаганду. А-а пропаганда м українізації, пропаганда вільного життя в своїй країні, її антипропаганда проти пропаганди, ее з росіщення. Тобто весь весь контент по факту можна його поділити насправді на це.
Нік Лисицький: Що тобі запам’яталось з концертів, які проходили в часи війни? Ну, тобто найбільш недавніх за останні роки?
Наталя Гаріпова: Ну, був смішний концерт в Запоріжжі. Ее там був такий, це було там є таке приміщення, не пам’ятаю, як воно називається, але там воно подвальне і там проходять всі концерти, які і відбуваються там і конкурс бальних танців і якісь кулінарні шоу і стендапи і все, все, все, все випускні проходять в цьому подвалі. Е-е, і коли тривога там в Запоріжжі, то цей подвал працює як укриття. І, е-е, я, ну, в мене був концерт, я виступалася, сиділи люди і в якийсь момент я просто цього не бачила. Е, зайшов Безхатько і Віка, менеджерка, вона така говорить: “Вибачте, але сюди не можна”. А Ігор говорять: “Ні-н-н, ми зараз працюємо як укриття, тут можна всім заходити”.
І безхатько зайшов десь посередині концерта, типу, і сів там позаду. І я там в кінці концерту питаю: “Ну що, люди, як вам там сподобалось?” І всі такі: “Да”. І ее я говорю: “Хочете, щоб типу ще раз сюди приїхав такий: “Да і ззаді типа так, стоп, стоп, стоп, стоп”. Все таки замолкают. Он говорит: “Натаха, вот это, конечно, был І і типу і всі такі: “Да ну всі ж не не бачать, що це типу безхатько”. А я не понімаю, хто це типу. І потім я зрозуміла, що це просто, ну, типу безхатько, який потрапив случайно на стендап-концерти. Йому реально сподобалось. Він в кінці встав, он вже п’яники. Понятно. Сказав, що йому сподобалось, всі його підтримали, потім всі пішли оттуда, он льог там спати. Так що, ну, наші концерти в Україні, вони достатньо цікаві під час війни.
Нік Лисицький: Є таке визначення англійський Угу. Український гумор, який він можеш охарактеризувати?
Наталя Гаріпова: Ну, це складно, бо ми в нас немає окремого якогось стилю, як на мене, українського гумору, бо він дуже різний, то есть від Довгоносиків до Васі Байдака. Ну, тобто в нас були і джентльмен шоу, і, е, ну, так само от як, наприклад, співа Хктиві веселі, тости веселі дід Панас і там Антон Тимошенко. Да. То это все є український гумор. Притула і Дізьшо – це теж український гумор. Ее тому щось одне дуже складно.
Нік Лисицький: Ну, а чи є, наприклад, жарти, над якими от українці будуть точно сміятися, а іноземці точно не будуть сміятися?
Наталя Гаріпова: Ну, зараз це в основному же про те, про війну, звісно, про те, як ми типу проживаємо там, наприклад, коли я була продюсеркою шоу від Валніг, е-е ми там вставляли дуже такі жорсткі жарти про відсутній сніг. І, е, з цього дійсно можемо посміятися тільки от, е, ну, по-перше, люди, які це проходять цей шлях, е, це для них було ти, тому що вони можуть з цього посміятись. Вот і, ну, і, в принципі, ми можемо зрозуміти Для чого ці жарти треба тут? Там я думаю, що це типу буде див дуже дивно виглядати.
Нік Лисицький: А якщо ну більш ранній період взяти, тобто чи є щось таке в нашій культурі, що для нас смішно, для них не смішно?
Наталя Гаріпова: Ну я не просто я не знаю, тому що ее мені дуже смішні ее м там дхаус. Мені дуже смішно. А це типу ее не про наш час, наприклад, та про Англію. Це смішно. Можливо, якщо їм перекласти наші жарти, їм просто нужна чисто в експеримент типу зробити і показати їм наші жарти, чи смішно їм, чи ні. Бо, наприклад, є жарти там Карлін, да, Джордж Карлін, він смішний аа крізь часи. Вот всі його думки, вони всі актуальні. Е, просто они жостчі до всіх цих штук, які потім начали толерувати або типу округляти і тому подібне. Він набагато жорстче типу висказувався там і про расизм, і про шовінізм, і про війни, про все. Е, і я не не знаю, ну, то есть я можу можу сказати, що мені смішно з іноземних коміків, але що смішно їм буде, чи ми будемо смішні, не знаю. Ну, от, до речі, Антон Тимошенко виступав, е, англійською мовою, розповідав про війну і там дуже класний відгук такий. був у аудиторії.
Нік Лисицький: Я думаю, що типу в принципі, якщо це смішно, це смішно.
Нік Лисицький: А яким ти бачиш майбутнє українського гумору, враховуючи, що зараз, наприклад, в нас є там таке визначення англійський гумор, чи зможемо ми через якийсь час створити ось цей український гумор, який буде впізнаваний у всьому світі?
Наталя Гаріпова: Ну, звісно, звісно, дуже би хотілось, але насправді, якщо отак от прямо глобально подумати, чи є, наприклад, французь гумор или там грецький гумор или там, не знаю, непонятно. От, наприклад, там от сейчас я подумала молдавський гумор. У них такі гуморески у молдован і така як анекдоти. Ее чи буде смішні молдав молдавські гуморески за кордоном, не знаю, але якщо стендап наш вийде на світовий рівень і його будуть перекладати ее мовою там англійською, то це Може бути смішно за кордоном 100%, тому що там, наприклад, я іноді пишу якісь жарти, а потім, понятно, в мене там уже написано три концерта соль, чотири сольних концерта, із яких типу я потім там дивлюсь і там перетин відбувається з концертом, який только-токо вийшов і він смішний для аудиторії.
Значить, і наш був би смішний. Просто вийти на е цей рівень ее з нам дуже складно, тому що ну А-а, нема поки що запиту е у іноземців на український гумор. А-а, якщо, наприклад, в Нетфліксе, е-е, проскакивают українські фільми, там Люксембург-Люксембург, його перекладують, прикладують, адаптують там різними мовами. І це вже круто, тому що, е, я думаю, я не думаю, що вони всі жарти можуть зрозуміти, які там відбуваються. І вообще дуже цікаво, що думають іноземці. про це кіно, тому що це дуже українське кіно і дуже українські жарти там. І мені було би насправді дуже цікаво дати послухати іноземцям наш концерти у українські, щоб вони про них сказали. Це дійсно цікаво.
Нік Лисицький: Ми тут говоримо про те, що гумор – це частина нашої ідентичності. По суті, одна з таких наших характерних рис. Що з нами станеться, якщо раптом ми перестанемо жартувати і сміятися?
Наталя Гаріпова: Ми захворіємо всі. Ну, мы будем всё время грустные. Ну, по-перше, це буде ужасно скучно і вообще ні для чого. Нащо таке життя?
Нік Лисицький: грусне? Що краще от якщо взяти полярності? Повна відсутність гумору чи постійні жартики?
Наталя Гаріпова: Жарти. Жартики. Лучше постійні жартики. Они будуть тупие, але вони будуть іноді нормальні. А відсутність – это вообще грустно.
Нік Лисицький: Ти, напевно, чула про такий фольклорний жанр. Ти сьогодні говори крила про співанки і, напевно, чула про ще один такий фольклорний жанр, який називається Небелиці.
Наталя Гаріпова: Угу.
Нік Лисицький: Це такі історії там трошки абсурдні, трошки гіперболізовані.
Наталя Гаріпова: Угу.
Нік Лисицький: А якщо порівнювати стендап з якимось жанром фольклору, до якого він найближчий, на твою думку?
Наталя Гаріпова: Ну, ніби небилиці, я думаю, трошечки ні, тому що ее це ж все ж таки про реальне життя, тость це про те, що дійсно в мене відбувається. Вот. А А, але, ну, наприклад, у Васі Бейдака, в нього типу дуже багато гіперболізованого такого вимишленого, а-а, абсурдного гумору. От, можливо, не болиться там. Це могло би бути щось близьке таке.
Нік Лисицький: У нас є така, е, ну, напевно, це теж як частина фольклору. Називається Ігри при мертях. Чули таке?
Наталя Гаріпова: У.
Нік Лисицький: Це на заході України є така традиція. І це це буквально ігри пример Тобто, коли є, е, в хаті або, ну, там, десь на подвір’ї померла людина, біля неї зазвичай діти, е, або молодь, не з цієї родини, десь з іншої родини, вони можуть гратися в різні ігри.
Наталя Гаріпова: Для чого?
Нік Лисицький: Е, ось це цікавий цікаве питання. Власне, це такий спосіб перетворити страх у сміх. Тобто, щоб якось допомогти родині прожити ось цю втрату, відбувалися ось такі ігри при мерцях. І я, власне, хотів тебе запитати, як ти пояснила о цю роль сміху і ось цих жартів.
Наталя Гаріпова: А за ігри?
Нік Лисицький: Ігри, ну, там зовсім прості, тобто можуть бути якісь там або там доганялки умовні, або там, ну, який якийсь там тодішній твістер, тобто якісь просто жарти можуть бути, анекдоти навіть, ну, тобто що завгодно.
Наталя Гаріпова: Заморозка, тобто е-е ні, ну, напевно, я не знаю, типу я мені дуже складно це уявити насправді. Не е-е в мене от коли, ну, я бувала на похоронах, е-е, і, е-е, мені дуже по подобалось, коли, м, в якийсь момент все переходе в смішні історії про цю людину.
Нік Лисицький: Угу
.
Наталя Гаріпова: Тобто всі, коли згадують ее цю людину, е щось забавне, смішне, добре, щось таке, е, про що зберігають, бо лю люди не зберігають цей день, коли людина там померла. Вони зберігають собі спогади якісь. прикольні. Вот. І там в мене колись, ну, помер друг Льоша, і там був похорон і було десь там 200 людей, всі молоді, тому що він помер молодим, але він стільки встиг смішного зробити, що ми просто з 2 часов дня до 11 вечора ми просто подряд, просто люди подряд брали мікрофон, там был огромный зал и подряд и всі просто хохотали. просто весь день. І я прям бачила, що його мамі, ну, стає прям краще в цей день. І це її підтримувала, бо це було дуже багато про нього. Типу всі ці історії говорили дуже багато про нього
.
Нік Лисицький: Чи можна з фольклору взяти теми для стендапу? І якщо якщо можна, то які б ти обрала?
Наталя Гаріпова: Ну да, звісно, можна там, наприклад, казки там або говірки типу ро розбирати їх, типу там говірка. Е, це три гриба на ложку. Як виникла ця говірка? От три гриба це много, а два – это прям нормально. Хто? А что это за грибы? То есть про що це? Ну то есть можна там розшатувать ці всі історії или там про казки, що дивні казки були, що обов’язково хтось мав вмерти в цій казці. Ее і типу зараз там я читаю казки е Поліні і я не читаю ці казки, які ну я мені читали в дитинстві, бо е На жаль, мені в дитинстві читали русский народний типу казки і там були вот это Іван, а Емеля похоронил двух братьев под в прорубе, э- убилых потом, ну, то есть вот это всё убийство, вбивство, бывство. Хоча типу в принципі там у всіх казках, наприклад, там Машенька жила з бабусей, з дідусем, тому що в нього не було мами і папи там. Е-е, это была там бездетная там Тому в нього з’явилась відмовочка. Ее, ну і всі всі ці казки, вони на на трагедії типу побудовані. Вот тому, звісно, це можна брати в стендапи. То есть, наприклад, я не читаю казки своїй дитині, тому що от подивіться, от ця казка та-та-та-тата і начинаєш там розматувать казку, перекладати там на своє життя якось.
Нік Лисицький: ще одна наша фольклорна традиція, традиція висміювати ворогів, яка і досі актуальна. Це про що?
Наталя Гаріпова: Приниження. Висміюш приниження. Типу ти стаєш над ними, тому що ти смієшся над ними. Вот це дуже дієво насправді.
Нік Лисицький: В контексті фольклору згадаємо такий жанр, як анекдот е з радянських часів. І ось в радянські часи анекдот був дуже популярним. Зараз, ну, принаймні, на мою думку, це вже не такий популярний жанр. Анекдотів уже багато не почуєш. Ее, як Думаєш, чому?
Наталя Гаріпова: Форма застаріла і достатньо зрозуміла, і вона просто набридла. Е, типу там зустрічаються поляк, американець і там, е-е, це вже, ну, не цікаво. Плюс м анекдоти, вони все ж таки були такий більш советский ее м висміювання сове советського образу життя, тобто Всі жили разом, тому невістка ненавидила свікруху, свікруха, тещу, теща, зятя і тому подібне. А всі чоловіки пили, всі жінки бігали за шмотками, потому що там шмотки були одні на на всю країну, там тому подібне. І це висміювалось. Зараз все взагалі по-іншому. І м в основному зараз е анекдоти перетворились в меми.
Нік Лисицький: Угу.
Наталя Гаріпова: От в мемах зараз є все. І там є і абсурд, і темпаритм, і мала форма, яка, в принципі, зараз сприймається нормально. Тобто сейчас никто не сидит таки пошёл он типу там, ну, три круга по китам. Это ж какой там должен быть разрыв в конце, типу якщо людина розповідає 5 хвилин анекдот. Вот. Ну і не всі люди вміють роз росказувать анекдоти, а м взял переслал. Это уже готовая візуальная форма і набагато легше.
Нік Лисицький: Є така думка, що взагалі От фольклорні твори, вони всі з часом, ну, ніби спресовуються. Та, тобто, що колись, наприклад, це могли бути байки, байки потім стали анекдотами, а зараз у нас часу немає взагалі ні на що, все дуже швидко. І тому зараз це вже присувалося до мемів. Або там трошки більш раніші форми, ну, не смішні, але теж короткі прислів’я і приказки.
Наталя Гаріпова: Ну, да, да. Ну, хоча там форма інтерв’ю досі існує.
Нік Лисицький: Та і це дуже добре, тому що маємо можливість поговорити і щоб нас потім подивилися, послухали і написали ще свої думки в коментарях. Це така чудова можливість, яку сьогодні нам дарують сучасні технології. Ще питання теж про гумор і про владу. Ось теж в контексті ось цих анекдотів, які колись зазвичай були про про владу. Коли ми жартуємо над політиками, це ознака демократії і свободи слова чи це такий прояв недовіри до влади чи нелюбові до влади?
Наталя Гаріпова: Ну, це і те, і те може бути. Звісно, але якщо таких жартів немає, то тоді це можна говорити вже про режим типу в цій країні. Ось і все. Тобто коли чому була така велика Буча, коли закрили Late Night Show от два тижні назад в Америці, тому що це уже звоночок тоталітарного режиму.
Нік Лисицький: Угу.
Наталя Гаріпова: І це дуже страшно, тому що поки є свобода слова, ми ще хоч щось можемо типу донести, змінити і будувати реальну країну, в якій ми мріємо жити, щоб тут жили наші діти і тому подібне. Тому, ну, в принципі, ознака того, що ми тут зараз є, це ми мріємо про майбутнє і хочемо тут залишатись. Але якщо ми не зможемо тут нічого змінювати, якщо, ну, ми по погрязнемо повністю в корупції і, ее, зникне свобода слова, то, ну, багато людей звідси поїдеть, тому що ми всі хочемо, щоб наші діти були жили у вільній країні.
Нік Лисицький: Ну, Але тут з одного боку є там жарти публічні ось, ну, як найшохнях, як було власне в радянські часи, коли, ну, мо за анекдот можна було і сісти, але всі тим не менш там жартували на кухнях, якось передавали ці анекдоти між собою. Е, і, ну, відповідно ось ці жарти про владу, вони були.
Наталя Гаріпова: так.
Нік Лисицький: Е, тому тут ще таке виникає питання, якщо насправді люди не жартують про політиків, самі не жартують, чи є це ознакою того, що там політик або представник влади дійсно подобається?
Наталя Гаріпова: Не знаю, мені, так як я типу, е, дуже рідко ходжу в якісь інші компанії, е, мені складно вообще зрозуміти, чи говорять про політиків на кухнях, тому що, ну, ми про політику практично не говоримо. Ну, тому що ми може ми говоримо про те, що ми можемо змінити, тобто на туда ми можемо можна витрачати ресурс, а там, де ти нічого не можеш типу змінити, то про це как будто не говориться. Не знаю. Ну, а ее анекдоти і Жарти про політиків точно відсутні у нас в нашому ком’юніті. А у в інших не знаю, не знаю. Ну, якщо зберется велика комюнітія таксистов, думаю, їм буде про що поговорить і пожортувать.
Нік Лисицький: На завершення бліц інтерв’ю.
Наталя Гаріпова: Так.
Нік Лисицький: сім коротких запитань, сім коротких або не дуже коротких відповідей.
Наталя Гаріпова: Угу.
Нік Лисицький: Яку рису характеру ти найбільше цінуєш в людях?
Наталя Гаріпова: Доброту.
Нік Лисицький: Яку вважаєш найгіршою?
Наталя Гаріпова: Заздрість. Що тебе надихає?
Наталя Гаріпова: Все красиве. Е-е, мене надихає любов, надихає все природа, е-е, надихає почуття людей, надихає м відданість, ее дружба і мистецтво. Ну, туди все входить. Музика і малювання і все, всее все, що стосується мистецтва. Це все мене надихає. Я звідти можу безкінечно черпати.
Нік Лисицький: А що лякає?
Наталя Гаріпова: Ну, війна лякає, е, смерть лякає, ее, смерть близьких лякає, лякає не побачити, е, майбутнього світлого в нашій країні.
Нік Лисицький: Що тобі допомагало триматись у складні моменти життя?
Наталя Гаріпова: Почуття гумору і моя дитина.
Нік Лисицький: Головна мета або місія твого життя?
Наталя Гаріпова: Е, це, конечно, складно сказати, яка моя головна місія, але мені здається, що, е, Поки от все, що я роблю в потоки, там, де я в мене зникає простір, час і тому подібне, там, де я можу аа віддавати м і віддавати гумор, віддавати свої думки ее трансформовані там в мені і тому подібне. І робити людей щасливішими на якийсь момент їх життя. Це і є, ну, моя місія, я думаю.
Нік Лисицький: якщо тобі буде потрібно набрати три слова, які характеризують українців. Що це будуть за слова?
Наталя Гаріпова: Сильні, е-е, відчайдушні і життєрадісні.
Нік Лисицький: Дуже тобі дякую за візит, за цікаву розмову.
Наталя Гаріпова: Дякую.
Нік Лисицький: Успіхів тобі.
Наталя Гаріпова: Дякую вам також. Успіхів.
Нік Лисицький: Друзі, сьогодні у нас в студії була Наталя Гаріпова, стендап комікеса, сценаристка та продюсерка. Напишіть у коментарях, що цікавого. Ви для себе дізналися, чи вважаєте ви, що почуття гумору- одна з важливих цінностей, притаманних нашому народу? Нагадаю, що ви можете дивитися випуски проекту Архетип нації на YouTube, слухати на ваших улюблених подcast-платформах і читати на сайті magicworld.com.ua. Зокрема, там ви знайдете науково популярні есе, підготовані фольклористкою Мариною Демедюк та записи фольклорних творів у виконанні відомих акторів. Дякую за увагу і до побачення.
