Справедливість як один з провідних етноментальних орієнтирів українців виразно проявляється як у щоденному житті, так і у фольклорній традиції. Для українського світогляду характерне глибоке відчуття правди, пошана до чесного суду, рівності у спільноті та несприйняття сваволі владної верхівки чи окупантів. У традиційному українському суспільстві справедливість виступала не лише моральною чеснотою, але й організаційною, навколо якої формувався уклад життя спільноти, стосунки в родині та громаді. Віра в кару за вчинену кривду та винагороду за справедливий учинок пронизує увесь пласт традиції від міфологічної прози, космогонічних колядок і щедрівок до сучасних пісень війни та побутових анекдотів. Як влучно підкреслила М. Кіяновська, українці несуть в собі так мало ненависті і так багато прагнення до справедливості, взаємодопомоги, включеності у світ.
У родинних обрядах та піснях, що їх супроводжували, справедливість виявляється в рівновазі між поколіннями: старші мають авторитет, але не зловживають ним; діти поважають батьків, але мають право на захист і власний голос. У весільних піснях звучить заклик до справедливого ставлення до невістки, до розуміння між ріднею: «Свекорко невістку на порозі стрічає//Будь же ти, невістку, в цьому домі господиня». У народних баладах ідеал справедливості поєднується з ідеєю честі, кари за зраду, але також і прощення, якщо людина щиро кається. У «Думі про Олексія Поповича» сама природа карає героя і його супутників за те, що «отця, й матусі не почитав і не поважав, а на старшого брата гнів великий покладав». Однак визнання своєї провини та щире каяття рятують від смерті його і побратимів. Міфологічні персонажі в українських легендах часто є амбівалентними, тобто їхня поведінка стосовно людей залежить від самих людей. Так, Чугайстер, Годованець, Лісовик чи Мавка не несуть загрози тому, хто чинить по правді, ставиться до них з належною повагою. У казках герой, що допомагає слабшому, не чинить зла, ділиться останнім – отримує допомогу і щастя. Правдива та роботяща дідова дочка не лише рятує своє життя, але й дістає подарунки від Кобилячої Голови чи Біди. Бідний парубок стає царем не завдяки фізичній силі, а справедливому поводженню із людьми та чарівними істотами. «Брехнею світ пройдеш назад не вернешся» – звучить моральним імперативом та установкою жити чесно. У казці «Про правду і Кривду» бідний брат, який чинить справедливо, хоч і зазнає страждань, але врешті отримує гідну нагороду, а того, хто порушує моральні закони, «звеліли прив’язати її коневі до хвоста й пустить його на волю…». У легендах і переказах, народних думах та баладах громада часто виступає арбітром справедливості: захищає бідну вдову, сироту, хибно звинувачених. Такі сюжети формують у слухача переконання: справедливість має бути відновлена.
У моральному сенсі справедливість означала узгодженість учинків людини з очікуваннями громади, з Божим і людським законом. За зраду, перелюб чи вбивство обов’язково чекає кара, як у земному житті, так і після смерті. У прислів’ях і приказках цінується чесне слово: «Не той правий, хто гучніше кричить, а хто правду каже», «Правда в очі коле, та не осліпить», «Де правда – там і сила». Така народна філософія формувала уявлення про гідність та відповідальність, а громадський порядок базувався на ідеї відновлення рівноваги: кривдника осуджували, скривдженому співчували. У легендах і переказах часто зустрічаються сюжети про Божу кару за несправедливі вчинки, про чудесне спасіння тих, хто стояв на боці правди. В думах, історичних піснях, легендах і переказах формується образ епічного героя (месника, богатиря та характерника) як представника селянського руху опору. Устим Кармелюк, Олекса Довбуш, Нестор Махно, Роман Шухевич стають тими борцями за справедливість, що втілюють прагнення українців до свободи, соціальної справедливості та самоствердження. Витворюються нові усні наративи про незнищенного месника, який самостійно бореться за народну справедливість.
Отож прагнення до справедливості в українській культурі є етичною основою буття. На переконання творця та носія фольклорної традиції українці повинні діяти згуртовано та втілювати спільне розуміння соціальної справедливості та спільне прийняття ідеї перемоги правди. У прислів’ях і приказках, анекдотах, фольклорній прозі та героїчному епосі сформований ідеал людини, що шукає правди, не терпить кривди, сповідує рівність та відповідальність. Це ціннісна опора українського способу життя, що й сьогодні залишається важливим критерієм оцінки себе та інших та є визначальним у смисловому горизонті європейської людини.
